Iнформацiя до новини
  • Переглядiв:
  • Автор: webmaster
  • Дата: 22-01-2014, 15:15
22-01-2014, 15:15

Історія Херсонщини

Категорiя: 70 років Херсонській області » Історія Херсонщини

Землі, що становлять сучасну Херсонщину, мають надзвичайно цікаву й неповторну історію. Дослідники вважають, що саме тут, у Північному Причорномор'ї, мешкали стародавні арії, предки індоєвропейських народів, які ще шість тисяч років тому приборкали дикого коня, винайшли колесо та віз.

Найстародавніша з давньогрецьких колоній на теренах сучасної Херсонщини виникла десь у 570 році до нашої ери на березі Яголицької затоки. Дещо згодом на березі Дніпровського лиману з'явля­ються сільськогосподарські поселення, що входили до складу антич­ного міста-держави Ольвії. Грецькі поселенці сіяли хліб, займалися різного роду ремеслами, вели торгівлю зі скіфами.

altТа взаємини колоністів зі степовиками не завжди були безхмар­ними. Тому кожне з поселень мало свою фортецю, яка могла захистити місцевих жителів від несподіваного набігу кочівників.

Справжніми ж господарями Причорноморського степу залиша­лися царські скіфи. Саме вони лишили після себе величні степові пірамі­ди - кургани, найбільшими з яких є Огуз, Козел та Діїв, що розташовані в межах сучасного Нижньосірогозького району.

Кінець пануванню скіфів у Північному Причорномор'ї поклали спо­ріднені з ними іраномовні кочівники - сармати. Під їхнім тиском частина скіфів покинула рідні землі, а решта осіла у містах-фортецях на Нижньому Дніпрі. Античний географ Клавдій Птолемей доніс до наших днів назви дніпровських скіфських міст: Метрополіє, Cap, Серім, Амадока, Азагарій. Мешканці цих міст стали першими слухачами Святого Апостола Андрія Первозванного, що приніс на береги Дніпра світло віри Христової.

На рубежі нашої ери територія сучасної Херсонщини увійшла до складу аланської держави, очолюваної царями Фарзоєм та Інесмеєм, які карбували свої монети в Ольвії. Загострення взаємин з кочівниками змуси­ло грецьких колоністів звернутися по допомогу до могутнього Риму. В укріплених поселеннях над Дніпровським лиманом відтоді розташували­ся римські залоги. Тоді ж чимало сарматів стали вступати до армії Риму і нести службу у найвіддаленіших куточках імперії аж до Британії та Іспанії.

У першій половині III століття германські племена готів вдерлися у Північне Причорномор'я і поклали кінець римському пануванню у краї. Пониззя Дніпра стало центром могутньої держави східної ппки гот\в - грей тунгів,які поширили свій вплив на всю територію сучасної України, Румунії, Молдови та частину Росії. Столиця готської держави Данпарстадир поста­ла на місці сучасного Берислава. У Північному Причорномор'ї народилися найстаріші сказання давньогерманського епосу "Старша Едда".

375 року у Північному Причорномор'ї з'явились нові заво­йовники - гуни, які завдали смертельного удару готській державі. Чимало гунських поховань було знайдено археологами в районі олешківських пісків. Цілком імовірно, що десь там народився видат­ний полководець і державний діяч давнини Аттіла, якого римляни вважали "бичем Божим".

Починаючи з IX століття Північне Причорномор'я стало ареною зіткнення інтересів Візантійської імперії та молодої Київської Русі, які праг­нули взяти під свій контроль славнозвісній торговий шлях "з варяг у греки". Наприкінці IX - у першій половині XI століття руські князі вчинили ряд морських походів на володіння Візантії. Гирло Дніпра, літописне Білобережжя, бачило дружини Аскольда, Олега Віщого, Ігоря Рюриковича, Свя­тослава Ігоревича, Святого Володимира Великого. Зупинялася тут і свята Рівноапостольна княгиня Ольга під час поїздки до Константинополя.

У 30-40 роки XI століття могутність печенігів була підірвана їх поразкою під Києвом, а також вторгненням у степи торків, а згодом -половців. Десь у той час на острові, що нині носить назву Великий Потьомкінський, на місці купецької стоянки виникає портове місто Олешшя - морські ворота Давньої Русі.

Протягом своєї двохсотрічної історії Олешшя неодноразово потерпало від князів, які прагнули взяти під свій контроль Чорно­морську торгівлю. А от з половцями, що опанували степи Причорно­мор'я у середині XI століття в олешан склалися виключно мирні стосун­ки. На місцевому торжищі степовики обмінювали коней, худобу, шкіри на зброю, знаряддя праці, предмети розкоші, що привозилися з Києва Чернігова, Галича, Новгорода, Візантії, арабських країн...

У XIII столітті Олешшя впало під ударами монголо-татарських завойовників. Така ж доля спіткала й половецьке об'єднання, що так і не встигло розвинутись у державу. Землі Північного Причорномор'я увійшли до складу Золотої Орди. Хоч основна частина ординців займа­лася скотарством і вела кочовий спосіб життя, вже у XIV столітті на ліво­му березі Низового Дніпра виникає ряд татарських міст, серед яких Аслан-Кермен (сучасне село Любимівка Каховського району) та Рахат-Кермен (сучасний районний центр Горностаївка).

Наприкінці XVII століття землями Північного Причорномор'я починає цікавитись Московська держава. У 1687 та 1689 роках військо верховного воєводи князя Василя Голіцина за підтримки українських козаків здійснило два, щоправда невдалі, походи на Крим. Успішним став похід гетьмана Івана Мазепи разом з білгородським воєводою Борисом Шеремєтьєвим у пониззя Дніпра влітку 1695 року, коли було здобуто Казікермен та інші місцеві турецькі фортеці.

altЗ початком XVIII століття взаємини Московського царства, що невдовзі перетворилося у Російську імперію, з гетьманською Україною різко погіршилися. Цар Петро І розпочав планомірну роботу по перетво­ренню України з союзної держави на звичайну російську провінцію. Нова Січ постала 1711 року в урочищі Олешки (сучасний Цюрупинськ). Спочатку завдяки вдало проведеним кошовим Костем Гордієнком переговорам, хан Каплан-Гірей надав запорожцям ряд важливих пільг: звільнив їх від податків, дозволив брати без мита сіль у Прогноївських озерах, а згодом віддав Казікермен-ський перевіз. Та щойно Бахчисарайський престол зайняв Саадет-Гірей III, ситуація різко змінилась: козаків позбавили всіх попе­редніх привілеїв, заборонили тримати в Січі артилерію, будувати укріплення та постійну церкву. Зрештою, запорожці, незадоволені своїм становищем, позбавили влади Гордієнка й покинули Олешківську Січ. З 1730 року вони знов осіли у Кам'янці, а 1734 ро­ку остаточно перейшли у російське підданство, заснувавши на річці Підпільній Нову Січ.

altУ II третині XVIII століття землі Славного Війська Запорозько­го Низового поділялись на вісім територіально-адміністративних одиниць - паланок. Дві з них, Перевізка, або Інгульська, та Прогноївська, знаходилися на теренах сучасної Херсонщини. До скла­ду Перевізьської паланки, що контролювала численні перевози на Нижньому Дніпрі, входила Правобережна частина області. її цен­трами були Кам'яний Базар, місто, що виникло на городищі Кам'янської Січі, Олександрівський шанець (сучасний Херсон) та Пере­візка, або Інгулія (сучасне село Микільське Білозерського району Освоєння Півдня України у останній чверті XVIII століття нероз­ривно пов'язане з "Грецьким проектом", що передбачав відновлення Візантійської імперії. Його автором був Новоросійський генерал-губернатор Григорій Олександрович Потьомкін, який у 1783 році за безкровне приєднання Криму до Росії отримав титул Світлійшого кня­зя Таврійського.

Наприкінці XIX століття Херсонська губернія займала перше місце серед південних губерній Російської імперії за освоєнням земель. Тривало й заселення краю. Саме тоді тут з'являється нова кате­горія населення - однодворці. Це була збідніла шляхта, позбавлена дворянських привілеїв за участь у польському національному русі. Виникали й нові німецькі колонії. Пожвавлення торгівлі призвело до заснування двох нових портів - Скадовська та Хорлів. Звідти разом з Херсоном, Генічеськом та Залізним Портом експортувалося понад 65 мільйонів пудів хліба на рік.

На межі ХІХ-ХХ століть Херсонщина переживає й культурно-освітнє піднесення. У губернському центрі Херсоні нараховувалось сім середніх навчальних закладів, а також дві чоловічі, п'ять жіночих гімназій, 55 шкіл. В Олешках відкрились морехідні класи, у Бериславі -повітове училище. 1872 року було покладено початок громадській бібліотеці у Херсоні, 1874 - збудовано міський театр, 1890 - музей старожитностей, 1898-природознавчий музей.

altРадянський період історії краю цілком справедливо можна назвати роками звершень і втрат. З одного боку, це заснування нових промислових підприємств та першої в Україні Великоолександрівської гідроелектростанції, з іншого - масові репресії проти інтелігенції та духовенства, жертвами яких серед інших стали єпископ Прокопій (Ти­тов) та український поет Микола Федорович Чернявський. Найбільших же переслідувань зазнало заможне селянство, що становило більшість населення Херсонщини: це і штучний голодомор 1932-1933 років, і колективізація, і примусове виселення у віддалені райони СРСР. Тоді ж піднялася і перша хвиля войовничого атеїзму, що вилилася у масове знищення культових споруд, богослужебних предметів та церковного живопису. Руйнувалися пам'ятники історичним діячам минулого, як, наприклад, величний монумент князю Потьомкіну у Херсоні. У1927 ро­ці свою історичну назву втратили Олешки, перейменовані у Цюрупинськ на честь наркомпрода Олександра Дмитровича Цюрупи.

altНапередодні Другої світової війни територія сучасної Херсон­щини входила до складу Миколаївської та Запорізької областей. По­збавлений статусу губернського міста, Херсон був одним з районних центрів Миколаївщини. У 1941 році на території краю не було таких запеклих боїв, як під Одесою чи Севастополем, але перший німецький генерал, що загинув у Великій Вітчизняній війні, був вбитий саме на Херсонщині у серпні 1941 року.

Колоніальна політика, яку проводила німецько-фашистська оку­паційна адміністрація, призвела до виникнення на території краю чис­ленних підпільних і партизанських груп, які стояли не лише на кому­ністичній, але й на українській платформі.

У жовтні 1943 року радянські війська розпочали визволення краю. Жорстокі бої точилися в районі Великої Лепетихи, Горностаївки та Нововоронцовки, що входил и до Нікопольського плацдарму.

30 березня 1944 року з кількох районів Миколаївської та Запорізької областей була утворена Херсонська область.

У післявоєнні роки на Херсонщині йде повним ходом корінна реконструкція промисловості, виникнення нових підприємств: бавовняного комбінату в Херсоні, заводу електрозварювального устаткування в Каховці, целюлозно-бавовняного комбінату у Цюрупинську. Споруджувалася Каховська гідроелектростанція та Північно-Кримський канал. Водночас триває, ще у більшому масштабі, ніж у 20-30 роки XX століття, знищення історико-культурної спадщи­ни краю: знищено Успенський жіночий монастир у Цюрупинську, собори Григоріє-Бізюкова, Корсунського та Благовіщенського монастирів. Стерті з лиця землі храми Покрови Пресвятої Богородиці у Херсоні та селі Станіслав Білозерського району, Святоми-хайлівський у Тягинці Бериславського району, Введенський у Цюру­пинську. Постраждали від пожеж палаци Трубецького у селищі Козацьке Бериславського району та Фальц-Фейна у селі Новоолександрівка Нововоронцовського району. Напередодні свого 200-річного ювілею Херсон втратив квартал історичної забудови XVIII-XIX століть по вулиці Суворова, а ще раніше при створенні парку імені Ленінського Комсомолу - більшу частину фортечних валів...

Серед досягнень області у 50-80 роках XX століття - активне освоєння рекреаційних ресурсів. На узбережжі Чорного та Азовського морів з'явилося чимало санаторіїв, пансіонатів, піонерських таборів

За часів розпаду Радянського Союзу та проголошення незалеж­ності України на Херсонщині виникає ряд громадських організацій націонал-патріотичного та культурного спрямування, серед яких Херсонський кіш Українського козацтва, товариство "Просвіта", асоціація "Мир.Краса. Культура".

Область стає центром міжнародних та місцевих фестивалів: "Ку­пальські зорі", "Чорноморські ігри", "Мельпомена Таврії", 'Таврійська родина", "Слобідський козачий круг", "Солодке диво"... Створено коопе­ратив з розвитку Сільського зеленого туризму "Оберіг Херсонщини"...

Постають з руїн численні православні, католицькі, лютеранські, юдейські храми. Відновлено діяльність Григоріє-Бізюкова монастиря. На черзі - відродження Корсунського та Благовіщенського.

Реальну можливість національно-культурного розвитку отри­мали всі народи багатонаціонального Таврійського краю. В області діють об'єднання поляків, німців, кримських татар, турків-месхетинців, євреїв, циганів...

Неабияке значення Херсонщина надає пріоритетному розвитку туризму. Щорічно область відвідує більше 300 тисяч туристів. Серед роздолля херсонських степів, жовтогарячих соняхів та пшениці, розло­гого Дніпра, чорноморського та азовського узбережжя кожен знахо­дить свій куточок до душі. Херсонщина радо зустрічає гостей. Нитка Аріадни поведе стежками Давньої Плеї, прийме в обійми Волижин ліс, приголубить ніжне південне сонечко, і змиє втому чорноморська хвиля

Примітка! Більш детальну інформацію за цією статтею Ви можете переглянути, натиснувши посилання "Детальніше", або перейти до вказаного розділу.